Субота, 17.04.2021, 16:47
Вітаю Вас Гість | RSS

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Гості сайту

Біографія А.П.Чехова

Антон Павлович Чехов

— Майбутній письменник Антон Чехов народився 1860 року в Таганрозі. Батько і дід його були кріпаками села Вільхуватка Воронезької губернії.

Дід Чехова, Єгор Михайлович, ціною напруженої праці зібрав три з половиною тисячі рублів і до 1841 року викупив усю сім’ю з кріпацтва. А батько, Павло Єгорович, будучи вже вільною люди­ною, вибився в люди й завів у Таганрозі власну торгову справу, не­великий магазин з торгівлі «колоніальними товарами». Але най­більше він захоплювався церковним співом, навіть керував цер­ковним хором, грав на скрипці, непогано писав фарбами. До цих пір ще збереглося кілька ікон, які він написав власноруч.

Обстановка в родині була традиційно-патріархальною: діти виховувалися су­воро, часто застосовувалися і тілесні по­карання, ледарювати нікому не дозво­лялося. Крім навчання у гімназії, синам доводилося іноді заміщати батька в крам­ниці, звісно, на шкоду заняттям. Але об­тяжливе сидіння «в лавці» не минуло для Чехова безслідно: воно дало йому, за словами І. Буніна, «раннє знання людей, зробило його дорослішим, бо крамниця батька була клубом таганрозьких обива­телів, навколишніх мужиків і афонських ченців».

Вечорами співали хором. Батько чудово грав на скрипці, спі­вав, Маша акомпанувала на фортепіано, загалом, влаштовувалися цілі музичні сімейні концерти.

Мати — Євгенія Яківна, прекрасна господиня, дуже турботли­ва й любляча, жила виключно життям дітей і чоловіка. Але дуже любила театр, хоч і відвідувала його нечасто. У ранній молодо­сті її було віддано в таганрозький приватний пансіон шляхетних дівчат, де вона навчалася гарних манер, танців та співу. Євгенія Яківна приділяла значну увагу формуванню характерів своїх ді­тей, виховуючи в них чуйність, повагу та співчуття до слабких, пригноблених, любов до природи й світу. Антон Павлович Чехов згодом говорив, що «талант у нас, дітей, із боку батька, а душа — по материнській лінії».

Усі діти Чехових були обдарованими, високоосвіченими людь­ми: Олександр — літератор, лінгвіст; Микола — художник; Ми­хайло — письменник, юрист; Іван — учитель (відомий москов­ський педагог); Марія — художниця-пейзажистка.

1876 року сім’я Чехових переїхала до Москви — батько розо­рився й змушений був переховуватися від кредиторів. Антон один залишається вдома, продовжуючи навчання в гімназії й зароб­ляючи на життя репетиторством. Через три роки юнак теж при­їжджає до Москви й продовжує навчання на медичному факуль­теті Московського університету.

1880 року в журналі «Стрекоза» з’являється його перший друкований твір. Відтоді починається активна літературна ді­яльність Антона Павловича Чехова. Він співпрацює з журнала­ми «Глядач», «Будильник», «Осколки» та ін. Пише переважно у жанрі короткої розповіді, гуморески, сценки, підписуючись псевдонімами (яких мав 42) — Антоша Чехонте, Г. Балдасов, Брат мого брата, Грач, Гайка № 6 та ін. Літературні заробітки Антона часто вияв­ляються єдиною підмогою в сім’ї, де він незабаром стає головою великої родини. 1884 року вийшла друком книжка театральних оповідань Чехова «Казки Мельпомени».

Після навчання в університеті Чехов починає практику повіто­вого лікаря на Воскресенці (тепер — місто Істра). З’являються такі оповідання, як «Втікач», «Хірургія». Потім Чехов працює у Звенигороді, тимчасово завідуючи лікарнею. З весни 1885 року сім’я Чехових приїжджає в садибу Бабкіно до своїх добрих знайомих, надовго залишається там. Це найкраще сприяло творчості Антона Павловича — прекрасна природа, розмови про музику, мистецтво, літературу, дружба з художником Левітаном.

1887 року поставлено першу п’єсу Чехова «Іванов».

Через рік сім’я Чехових поселяється в Луці, біля Сум Харків­ської губернії, на дачі поміщиків Линтваревих. Чехов потребував нових місць і нових сюжетів, а також зміцнення здоров’я. Хоч хвороба все частіше давала про себе знати, а в сім’ї траплялися не­гаразди, проте письменник за своєю вдачею був веселою і життє­радісною людиною. Він щиро прив’язаний до своєї родини, любив сестру і братів, в його житті було місце й коханню.

Антон Павлович із роками і з досвідом ставав більш вимогли­вим до себе. Тепер він не прагне того, щоб відразу опублікувати свій твір, і довго працює над кожним новим оповіданням.

Через рік за рішенням Академії наук письменник отримує Пушкінську премію за третю збірку оповідань «У сутінках». Не­зважаючи на дедалі більшу популярність, літературний успіх, Че­хов незадоволений собою, він прагне не слави, а діяльності.

1890 року Чехов вирушає до Сибіру, щоб потім відвідати ост­рів Сахалін — місце заслання засуджених на каторгу. Враження від цієї подорожі, дослідження відбилися в книгах «По Сибіру», «Острів Сахалін» та ін.

Життя у Москві після цієї подорожі здається Чехову неці­кавим, і він вирушає до Петербургу, щоб зустрітися із видавцем Суворіним. Вони вирішують разом їхати у Західну Європу й від­відують Відень, Болонью, Венецію, від якої Чехов у захопленні, і навіть Флоренцію, Рим, Неаполь, де письменник здійснив схо­дження на Везувій.

У 1891-1892 роках на Поволжі через неврожай і посуху став­ся сильний голод. Чехов організував збір пожертв на користь го­лодуючих Нижегородської та Воронезької губерній, сам двічі ви­їжджав туди.

Незабаром Чехов купує маєток у Меліхово. Давня мрія жити в селі здійснилася. Меліхівський період — це натхненна літератур­на праця Чехова й активна медична практика, це величезна гро­мадська діяльність письменника. Під час холерної епідемії Чехов працює земським лікарем, обслуговує 25 сіл. Відкриває на власні кошти в Меліхові медичний пункт, приймаючи безліч хворих та забезпечуючи їх ліками. У Меліхові та його околицях Чехов будує три школи для селянських дітей, дзвіницю й пожежний сарай, бере участь у прокладанні шосейної дороги на Лопасню, клопоче, щоб на місцевій залізничної станції стали зупинятися швидкі по­тяги та там-таки домагається відкриття пошти й телеграфу. А ще організовує посадку тисячі вишневих дерев, засаджує голі лісові ділянки модринами, в’язами, кленами, соснами і дубами.

У Меліхові Чехову приходить ідея створення громадської біб­ліотеки в рідному Таганрозі. Письменник жертвує туди більше двох тисяч томів власних книжок, серед яких багато унікальних видань із автографами музейної цінності. Згодом Чехов постійно відсилає до бібліотеки куповані ним книжки, причому у великих кількостях.

Узагалі в меліхівський період створені: «Палата № 6», «Люди­на у футлярі», «Бабине царство», «Випадок із практики», «Іонич», «Аґрус», написано великий «сільський цикл» творів — такі, як «Чоловіки», «на підводі», «нова дача», «У службових справах», повість «Три роки», п’єси «Чайка», «Дядя Ваня». Саме у ці роки Чеховим написано понад півтори тисячі листів до різних адресатів.

За станом здоров’я письменник потребував теплого клімату, тому переїхав до Криму, під Ялту.

Починається активна громадська діяльність письменника: його обирають до опікунської ради жіночої гімназії, він жертвує 500 рублів для будівництва школи в Мухолатці, клопочеться про побудову першої біологічної станції. У Ялті, уже сам тяжко хво­рий, працює у відділі опіки про приїжджих хворих.

Навесні 1900 року до Криму приїжджає на гастролі Москов­ський Художній театр. Саме тоді Чехов знайомиться зі своєю май­бутньою дружиною, артисткою Ольгою Кніппер.

Із успіхом ідуть п’єси Чехова в театрах, письменник активно листується з друзями, продовжує писати. Та здоров’я все погіршу­ється, не допомагає й лікування за кордоном. 1904 року видатний митець іде з життя.

(УС) Життя і творчість Чехова тісно пов’язані з Україною. На­весні 1887 року він подорожував Донеччиною, 1888-1889 років провів літо поблизу Сум, відвідав гоголівські місця Харківської та Полтавської губерній. Люди і природа України зображені у пові­сті «Степ» і низці оповідань. Саме українські враження спонукали Чехова обрати місцем дії «Вишневого саду» Україну і дати драмі таку назву. Ще за життя письменника з’явилися переклади його творів українською мовою у львівському часописі «Літературно-науковий вісник», редагованому І. Франком і М. Грушевським. 1904 року у Львові вийшов друком збірник перекладів чеховських творів, а 1906 року в Києві — п’єса «Освідчення».

Чехов уважно слідкував за розвитком українського театру, дружив і листувався з М. Заньковецькою. Перший успіх до його «чайки» прийшов на українській сцені — у Київському театрі М. Соловйова (зараз театр ім. І. Франка), яка була поставлена че­рез кілька тижнів після її повного провалу у Петербурзі. Після «Чайки» всі п’єси Чехова з успіхом ішли на сценах українських театрів (Одеса, Львів, Харків, Херсон тощо). У березні 1946 року «Вишневий сад» був поставлений українською мовою водночас на сценах Київського театру ім. І. Франка та Львівського театру ім. М. Заньковецької. Музеї Чехова відкрито в Ялті та Сумах.

Українською мовою твори Чехова перекладали Г. Косинка, М. Зеров, С. Воскрекасенко та ін.

«Україна дорога і близька моєму серцю. я люблю її літерату­ру, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шев­ченко»,— писав А. Чехов Агатангелу Кримському.

Батько письменника свого часу жив у селі Вовча Балка на Хар­ківщині. Бабуся письменника, в якої він часто гостював, розмов­ляла українською мовою. Звідси у творах А. Чехова так багато українізмів. Україна постала в оповіданнях письменника «Степ», «Щастя», «Печеніг», «У рідному кутку», «На шляху». Знамени­ту п’єсу «Чайка» А. Чехов задумав, познайомившись із актрисою Марією Заньковецькою, яка й стала прототипом головного образу твору — Ніни Зарєчної.

«Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвит­ку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і мо­ральний, і завжди веселий»,— записав А. Чехов після подорожі по гоголівських місцях Полтавщини. В планах письменника було оселитися в Україні. Антон Чехов писав: «У моїх жилах тече укра­їнська кров».

(ЛК) Доробок А. Чехова постійно привертав увагу кінематогра­фістів (фільми: «Шведський сірник», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Дама з собачкою», «Очі чорні» та ін.).

Відкрито меморіальні будинки-музеї чехова у Сумах і Ялті, встановлено пам’ятник в ялті (1953, скульптор Г. Мотовилов). На честь письменника астероїд 2369 названо «Чехов».

Назад

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 242

Заставська Ганна Володимирівна
uCoz
счетчик посещений